Интересно, это новое правописание такое "проїзній"? Или правильно все-таки "проїжджій"? 
И это грамотеи журналисты опять....
ПРОЇЗНИЙ, а, е. 1. Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу). Саги у лататті срібнім, під наморозі сивиною, Стоять у присмерку, край колій проїзних (Зеров, Вибр., 1966, 484); Головні вулиці, як правило, мають більшу ширину проїзної частини
ПРОЇ́ЖДЖИЙ
1. Який проїжджає десь або повз кого-, що-небудь (про людей або засоби пересування). Не один проїжджий гладкий пан, котрому приїлись і його розкішні будинки, і його тлусте життя, з заздрістю дивиться на таке сільце (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 436); Біля «вигоди» [корчми] не стояла ніяка проїжджа фіра, бо сьогодні не був торговий день (Лесь Мартович, Тв., 1954, 259); Життя на Крутоярівській дослідній станції, на хуторі, як сказав проїжджий шофер, зовні йшло тихо й спокійно (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 64); Орлюк не помітив, як неподалік від нього, висадившись з проїжджої Івантажної машини, зупинився молодий солдат (Олександр Довженко, I, 1958, 326).
2. у знач. ім. проїжджий, джого, чол.; проїжджа, джої, жін. Той, хто проїжджає повз когось, через щось, їде куди-небудь, у якомусь напрямку; людина, яка перебуває десь під час проїзду. Через вузеньку й глибоку долину було видко аж над самим Дніпром клапоть шосе, де манячили проїжджі й прохожі (Нечуй-Левицький, I, 1956, 530); На Перекопі, там, де дорога прорізує вал, червоноармійська застава перевіряє проїжджих (Олесь Гончар, II, 1959, 441).
3. Придатний або признач. для їзди, пересування (про шлях, дорогу). Добре тут те, що куряви зовсім нема, бо.. всього одна проїжджа дорога, та й по тій мало хто їздить (Леся Українка, V, 1956, 359); Раптом чую вигуки, регіт десь збоку на проїжджому великому шляху (Іван Ле, В снопі.., 1960, 343).
Как видите, оба варианта верны. Но во втором варианте, все же, изначально имеется в виду тот, кто проезжает мимо и только потом пригодная для езды часть дороги
