Дитина в будь-якому випадку захоче їхати з мамою. А літня людина скаже: залиште мене у спокою, я своє пожила, як буде так і станеться..
По-різному буває.
Я, наприклад, на початку під час обстрілів сиділа вдома
Мама була у туалеті, а я в коридорі. Це найбезпечніші місця у картирі, але...
туалет з одного боку має стіну з вікном, далі дві стіни ванної кімнати, з іншого - дві стіни та двері.
коридор з одного боку має стіну з вікном, далі дві стіни ванної і ще стіна туалету, а от з іншого боку має одну стіну з вікном і все, більше нічого. Тобто у коридорі я не була досить захищеною. Вирішила спробувати тягати мати до підвалу.
Вийшло не дуже добре, вона не могла там висидіти, простудилася, навіть впала перед сходами, коли водила її до туалету і знову заводила. Другий раз сходи вона б не одоліла так одразу, а тим паче бігати туди-сюди весь час не змогла б ну ніяк, ще й пневмонію запросто заробити могла б. Тож я вирішила залишати її вдома під час тривоги, а сама бігала до підвалу. І ви б чули, як вона мене за це корила. За те, що залишаю її одну. За те, що не сиджу поряд. На пропозицію іти зі мною усе ж таки відмовлялася, бо нездужала, але вона не розуміла, чому я іду ховатися, а не сиджу поряд із нею. І цієї фрази про "я своє пожила" в неї ніколи не було навіть у думках. Вона досі вважає себе якщо не молодою ( хоча майже), то такою, якій жити ще довго, і вона не розуміла, чому я її залишаю. Якщо залишаю, це ж означає, що вдома небезпечно, а якщо я поряд лишалася, то ій було не так страшно ). Війна війною, але найголовніше понад усе саме її життя і комфорт.....Згодом мені вдалося (маю надію) пояснити їй, що якщо я не буду спускатися, а до нас щось прилетить, то шансів у мене вижити більше внизу, ніж тут. Що у неї більш безпечне місце, ніж у мене, де з одного боку лише 1 стіна, і та з вікном. То якщо звідти прямим прилетить, то в мене жодних шансів. Наче зрозуміла і вже потім не підіймала цю тему. Але те, що літні люди хочуть, щоб діти їхали, а їх залишали, то це насправді не так. Вони просто впевнені, що все буде гаразд, тому і не хочуть їхати. Якби розуміли, що може статись і не були такими самовпевненими, то може і їхали б. А ще батьки залишаються часто тоді, коли у них у самих ще є живі батьки і вони не можуть їх полишити, бо ті самі собі 5 л води не принесуть. Розраховувати на те, що їм хтось це зробить - не дуже гарна ідея, бо молодь здебільшого виїхала. Та навіть якщо якісь друзі чи знайомі здорові залишилися в іншому районі міста, то їм потрібно було дбати насамперед про свою родину, і зовсім небезпечно було б під обстрілами добиратися в інший гарячий район міста пішки з тією водою задля мами знайомої, яку вона полишила, при цьому наражаючи на небезпеку не лише себе, а і своїх рідних, котрі залишаться без помочі так само, як і та людина, якщо тебе не стане. То ж я не звинувачую таких людей, бо це війна, у всіх різні обставини, котрих ми не знаємо, всі роблять свій вибір і їм з ним жити. Не звинувачую, але все ж таки осуджую. Повторююсь, якщо батьки можуть самі про себе піклуватися, але не хочуть виїжджати, то це одна справа. Люди дорослі і все розуміють, можуть оцінити усі ризики, якщо вони при розумі і при пам'яті. Але якщо з цим не все гаразд, якщо можуть потурбуватися про себе лише частково або ж взагалі ніяк не можуть, зважаючи на ті чи інші причини, то друга справа. Якби це сталося років хоча б 15 назад, і я б хотіла їхати, а мати ні, то може і я б поїхала. Вона тоді була ще при силі. Не знаю. Але зараз не доводиться обирати. Якби я поїхала, то її б живою навряд чи застала б. Я і так ледве її годувати встигала, та ще й вмовляла їсти по півгодини кожного разу, бо вона сидить над тарілкою і не їсть. Не було б кому вмовляти і гримати, не поїла б хоч одного разу...і усе, кома. А хто б це робив під час тих обстрілів, окрім мене? Так, люди допомогали один одному. Але кожний насамперед думав про свою родину, а не про те, що потрібно попіклуватись ще про когось. Звичайно, допомогали стареньким сусідам, але спочатку, у першу чергу, намагалися допомогти собі. А ті сусідки могли і не дочекатися другої черги. Особливо ті, які не сусідки, а в іншому кінці міста живуть. На жаль.
