Обо всём

[Kurabiye]

Літня людина, за якою потрібен догляд, то як мала дитина, тільки ще важче.
Дитину ж мама не запитує, хоче вона їхати чи ні, а бере із собою і все.
Так і з батьками літніми потрібно робити, якщо вони фізично хоча б мають змогу сісти і їхати, бо можуть не усі.
Знаю історію,

піздєц
сподіваюся, що такі люди в меншості, бо це жах
знаю знайому, яка лишилася, бо батько після інфаркту ще не відійшов. Переїхали у будинок до свекрухи немічної, і вона за обома доглядала, а чоловіка відправила з дитиною з міста.
Знаю, коли чоловіки лишилися доглядати своїх та жінчиних батьків, а жінок з дітьми відправили.

[Круче всех]

Знаєте, стосовно літніх батьків, кинутих тварин .. я нікого не засуджую… бо одна справа сидіти під обстрілами, в друга - потрапити в окупацію, чи залишатись в місті, де точаться вуличні бої…

У знайомого чоловіка, мати залишилась на окупованій території міста, він не міг собі дозволити виїхати без неї, хоча у нього двоє дітей.. до цього вони не виїхали, бо вона не хотіла.. він пішов її шукать, щоб забрать і вивезти( звязку не було) і так і не дійшов, його родину вже вивозили волонтери, а щоб до них дійти вони під обстрілами тікали ..  пропав він, ось знайшли щойно .. по одежі впізнали, тіло розклалось дуже, в одній з братських могил знайшли, під голови знесено .. розстріляли .. і мати не спас і дітей чуть не загубив, і сиротами залишив… мати пережила окупацію, ось хоронить сина

Друга історія, вже з Бучі… жінка не тікала, бо мати залишилась не ходяча.. а там була така ситуіція, що або пішки хз скільки км … або ніяк.. в тєлєжці чи тачці ніяк .. залишилась .. двох дочок підліткового віку  згвалтували, в дорсткій формі .. чи варте життя похилої людини ємоційної травми на все життя двох дівчаток - питання філософськк

Так, що тут все ото она так.. батьки і все інше .. але , можете мене закидувать тапками … у війну треба інтереси дітей ставити на перше місце ..

Да, знаю випадки, коли не покинули отак лежачих, просиділи з дітьми і якось обійшлось.. але статистика показує, що в Бучі загинув кожний 5-й .. в Ірпені щось кожний 7-й хто залишивсь … і це за місяць … скільки могла тривать окупація і бойові дії - не зна ніхто … тож це нехай справа кожного буде, на його совісті .. це важкий вибір, але засуджувати не варто …

Бо це з Че, вивозили всіх .. а комусь десь, щоб втікти від бойових дій треба було пішки топтать під обстрілами по пересєчєнной мєстності… волонтери їздили тільки там, де були позиції ВСУ, і не було активних бойових дій

Все, що я знаю папевне, і стверджую , що коли бойові дії приблизились впритул, то треба тікать … тікать і спасати впершу чергу найголовніше, сенс твого життя , а потім все інше .. якось так … але тікать …

[Круче всех]

А ще одна історія, чоловік залишивсь батька доглядать старого, сімя виїхала, вже перед самим звільненням міста … прийшли до нього у двір руськіє … хз чого розстріляли .. телефон розбитий валявся .. і йогр тіло ц подвірї … це друг наших знайомих .. дід, лежачий дожив до того, що волонтери вже після звільнення доїхали .. понятно, що всю б окупацію не пережив би.. але ось так .. теж зилишились дітки  ..

І таких історій просто кучі … тому, все не так однозначно …

Коли ми їхали, то думали на пару днів, зараз ось відженуть … ага((( і так багато хто їхав… а через 2 дня, вже у мене під будинком танк стояв і гасив по іншим будинкам …

[Julian]

Юля, прими мои соболезнования.
Вечная память.
Невыносимо больно терять родных, я даже не знаю, как люди справляются с этим....
Держись.

Спасибо, больно, не передать словами ....

[Glanna]

Постараюсь кратко.
Одна из причин остаться в городе - родители. Могла не вывезти, а оставить совесть бы не позволила.
Ещё одна - дочка категорически отказалась выезжать.
Вместе с ней бегали под обстрелами к родителям, искали продукты и лекарства, ходили за водой, помогали людям в районе.
П.С. у родителей в доме соседка бросила мать после инсульта. Хорошо, что обнаружили и оставшиеся соседи за ней присматривали.
Хоть убейте, такого понять и принять не могу

[Glanna]

Моей дочери 12 лет, правда, ростом и весом с меня.
Боятся она перестала после прилёта 28 февраля.
Очень многие втирали, что поступаю неразумно, оставаясь в городе. Что это опасно и невозможно жить в таких условиях  Да, легко не было. Но не уехали сознательно. Безопасно, несмотря на постоянные обстрелы и прилеты, чувствовали себя именно дома.
А с психика у нее оказалась гораздо крепче моей.

[Ирина44]

Дитина в будь-якому випадку захоче їхати з мамою. А літня людина скаже: залиште мене у спокою, я своє пожила, як буде так і станеться..

Моя мама так и сказала , уговаривала её ехать со мной и ребенком, никак.

[Ирина44]

Очень многие втирали, что поступаю неразумно, оставаясь в городе. Что это опасно и невозможно жить в таких условиях 

Пока была в Чернигове, то тоже такое говорили. Что ж мол ты за мать такая , уже и воды и света нет, бомбят каждый день. Уехала на западную. Что ж ты за мать такая , в Украине нигде не безопасно, вот мы бы на твоём месте в Польшу хотя бы , или даже в Германию. А у меня изначально задача не стояла за рубеж ехать. Всем не угодишь, да и пусть остаются на своем месте , а не пытаются встать на наше.
Пы Сы. Введите в Гугл "Олигофрен". Глупости конечно, но улыбнуло.

[Glanna]

Не могу сказать, что легко и приятно было в таких условиях жить.
Но явно лучше, чем бабушке в оккупацию в Че в прошлую войну

[natali3]

Дело не в том ,уехали или остались.
Если больные или старые родители , зачем оставлять на соседей или волонтёров? Соседи чувствуют себя вроде как обязан и бросить не могут.Потом совесть будет мучать, что не доглядел.

[♡ LeSa ♡]

Моей дочери 12 лет, правда, ростом и весом с меня.
Боятся она перестала после прилёта 28 февраля.
Очень многие втирали, что поступаю неразумно, оставаясь в городе. Что это опасно и невозможно жить в таких условиях  Да, легко не было. Но не уехали сознательно. Безопасно, несмотря на постоянные обстрелы и прилеты, чувствовали себя именно дома.
А с психика у нее оказалась гораздо крепче моей.

Хорошо, что все хорошо закончилось. А если бы Че превратился во вторую Бучу или Мариуполь? Думали об этом, когда оставляли ребенка в городе?
Я ни в коем случае не осуждаю Вас. Мне действительно интересно, как каждый для себя рассуждал. У меня получилось в первый же день войны отправить дочь с родственниками из города. И при каждой бомбежке думала: хорошо, что она не здесь.
Я думаю, что у каждого своя правда и свой выбор.
Не судите, и не судимы будете

[таняz]

Хорошо, что все хорошо закончилось. А если бы Че превратился во вторую Бучу или Мариуполь? Думали об этом, когда оставляли ребенка в городе?
Я ни в коем случае не осуждаю Вас. Мне действительно интересно, как каждый для себя рассуждал. У меня получилось в первый же день войны отправить дочь с родственниками из города. И при каждой бомбежке думала: хорошо, что она не здесь.
Я думаю, что у каждого своя правда и свой выбор.
Не судите, и не судимы будете

В первый день выехать  -  это одно, а через две-три недели  -другое, сколько машин, покидавших Чернигов,  расстреляли  или взорвались на минах , выезжать тоже опасно было. Так что не судите.......
Я не могу понять людей , которые спотыкаясь удирали в первый день и забывали про родных : племянников, сестер , братьев , теть , дядь , забыли элементарно предложить им место для выезда, хоть места в машинах, микроавтобусах у них  оставались

[Круче всех]

Стосовно того як реагують діти.. в мене часто питають чи немає у старшої емоційної травми , це ті, хто знають наскільки ми близько жили до міст, де з другого дня війни точились запеклі бої ..
старшій 12, вона одягала навушники і програла тиждень в ком ігри, коли будинок ходив ходором .. взагалі ніяких страхів, вона була вся в іграх… менша, їй було не набагато більше року, дуже складно … якби не вона, може ми б і не виїхали вчасно (!) бо вона істерричила беззупину.. ми просто не змогли це переносити.. не обстріли, а істерики дитини заставили нас підняти жопи і вскочити в передостанню колону автівок, яку волонтери вивезли з міста .. на Житомирський трасі вже палили колони техніки.. через день автомобільний виїзд з міста стане неможливим  ..тільки пішки під обстрілами ..а  з окупованих частин, живими вийшли одиниці
.. .. я навіть казала чоловіку, в дорозі, а було набагато страшніше ніж вдома, що якби не діти, я б нікуди не поїхала … тепер я то знаю, що це найбільша дурість, яка може втнути людина в житті - залишитись в місті, під яким вже точаться бої…  якщо тільки ти не вирішив вмерти тут і зараз .. хоча я фаталіст .. але якщо цінуєш своє життя, треба їхати …
В Ірпені одразу видно людей, що пережили окупацію … це тіні самих себе ..  вони закопували сусідів, яких починали їсти собаки, своїх родичів .. місію якусь несли? Ні .. навіщо? І самі не знають … навряд вони до кінця очуняють колись .. я розповідаю про сусідів, які потрапили під окупацію .. частина Ірпеня була під контролем ЗСУ весь цей час .. там зовсім інша була історія … але мій будинок був в іншій, проклятій частині .. і я знаю напевне, що вижити там мені або моїм дітям шансів не було .. як і вийти живими звідти …

Ось і все … все геройство моє .. тттт що в мене була однорічна дитина, яка виявилась набагато мудрішою ніж її прибіті і самовпевнені батьки .. які до останнього не вірили, що станеться так як сталося

[Glanna]

Хорошо, что все хорошо закончилось. А если бы Че превратился во вторую Бучу или Мариуполь? Думали об этом, когда оставляли ребенка в городе?
Я ни в коем случае не осуждаю Вас. Мне действительно интересно, как каждый для себя рассуждал. У меня получилось в первый же день войны отправить дочь с родственниками из города. И при каждой бомбежке думала: хорошо, что она не здесь.
Я думаю, что у каждого своя правда и свой выбор.
Не судите, и не судимы будете

Когда мы были в городе, у нас не было света.
И не было связи, не говоря уже об интернете или возможности читать новости.
Про Ирпень и Бучу узнали уже гораздо позже.
Про то, что могло быть насилие не думала, а знала, ибо слишком хорошо знаю историю.
Но так же знаю, как расположен город и что к нему достаточно тяжело подобраться именно физически. Это не Ирпень, который на ладони.
Очень многие знакомые выехали по ближайшим сёлам и в итоге оказались под оккупацией.
Некоторых, к сожалению, уже нет. Погибли при попытке выехать
Никого не сужу и не собираюсь. Но считаю, что в тех обстоятельствах и условиях сделали именно для себя правильный выбор.

[Хиппуня]

Хорошо, что все хорошо закончилось. А если бы Че превратился во вторую Бучу или Мариуполь? Думали об этом, когда оставляли ребенка в городе?
Я ни в коем случае не осуждаю Вас. Мне действительно интересно, как каждый для себя рассуждал. У меня получилось в первый же день войны отправить дочь с родственниками из города. И при каждой бомбежке думала: хорошо, что она не здесь.
Я думаю, что у каждого своя правда и свой выбор.
Не судите, и не судимы будете

Поддерживаю. Часто дети как и многие взрослые легкомысленно относятся к событиям. Это прежде всего сильная вера, что ничего плохого случиться не должно. Мы не могли знать что война - это Буча и Ирпень, мы не допускали такой мысли. Теперь идти на поводу у тех кто хочет остаться, тем более "мнение ребенка" это неразумные вещи. Силой садить в машину, если есть возможность и увозить стариков и детей. . И что еще оказалось важным, что если ехать, то ехать сразу, как сделали мои соседи, а не досиживаться до отчаяния, ждать "коридоры" или не дай бог врагов. . Все мы верим до последнего в лучшее, это большое счастье, что  наш город выстоял