Ферраро-Флорентійський собор не визнається більшістю східних церков, оскільки рішення його приймалися під тиском латинського духовенства. Він припинив свою роботу в 1445 році. Московський Патріархат утворився у 1448 році - тобто через три роки. Про який захист віри від католицизму йде мова?
141 рік МП не визнавався Вселенським патріархом. Визнаний він був у 1589 році. Для порівняння Грузинська православна церква була невизнана 26 років, піддана анафемі, Болгарська - 73. Тим не менш це не заважало їм існувати в благодаті Божій і через деякий час бути визнаними світовим православ"ям.
Виникає питання. А чим відрізняється процес утворення Київського патріархату в 1991 році в незалежній Україні від утворення Московського Патріархату в незалежному Великому князівстві Московському в 1448 році? Адже 34 апостольське правило пояснює, що кожен народ повинен знати свого першоїєрарха, а отже кожен окремий народ має право на свою самостійну Церкву. Московське князівство було окремою державою і цілком логічним було утворення своєї церкви, незалежної від Київської метрополії, яка існувала з 988 року. Але ж цей акт утворення нової церкви не називався неканонічним...
Цікаво описується історія створення Української Православної Церкви в незалежній Україні. Архієрейський Собор РПЦ 25—27 жовтня 1990 року, у відповідь на звернення українського єпископату до Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Алексія II і всього єпископату РПЦ, за Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Філарета надав Українській Православній Церкві незалежність і самостійність в урядуванні та права широкої автономії.
Після проголошення України незалежною державою, за ініціативою митрополита Філарета 1-3 листопада 1991 р. відбувся Всеукраїнський Помісний Собор УПЦ, який одноголосно прийняв рішення про повну канонічну незалежність. Собор звернувся до Патріарха Алексія II і єпископату Російської Православної Церкви з цим рішенням, але Архієрейський Собор РПЦ 1, 2 квітня 1992 р. відмовив надати Українській Православній Церкві автокефалію.
Цей факт в історії маловідомий. http://logos.at.ua/load/2-1-0-22
Тепер виникає інше питання. Чи є канонічним заборона в служінні духовної особи чужої церкви? На яких підставах відбувся Харківський собор 1992 року, проведений Московським Патріархатом на території ЧУЖОЇ КРАЇНИ? Де-факто самостійна Українська церква вже існувала і про це було повідомлено Московський патріархат. А тому створення ще однієї церкви є порушенням 8-го правила 1 Вселенського Собору, що гласить: "Хай не буде два єпископи в одному граді."
P.S. Можливо занадто багато мені доводилось стикатися із агресивною антиукраїнською позицією священнослужителів МП, тому і складається враження, що воно дійсно так, і мені церква МП здається чужою. Я вперше бачу священника МП, який не кричить про те що Україна - це не держава, і т.д. Тому дякую Вам за Вашу громадянську позицію. Дай Бог, щоб ваші рідні повернулися додому живі і неушкоджені. А щодо моїх історичних роздумів - намагаюсь розібратися, але мало правдивої літератури і багато протиріч.
Ви ж розуміете, що швидкість життя у 15 столітті зовсім була не схожа не теперішню?
Інформація доходила не за секунді як зараз, а могла йти навідь роками. Тому нема нічого дивного, що реакція на виклики часу приймалась як для нас дещо запіздало. Тоді не було ні інтернету, ні телефоніі, ні сучасніх СМІ. Священники могли роками служити та поминаті епископа, який давним-давно помер, поки хтось не скаже йому про обрання нового архиерея.
До речі, ще одніею причиною не визнання так довго Константинополем Руської автокефаліі, було падіння Царьграда в 1453 під натиском турок, та припинення існування Візантійскої імперіі як такової. Тому Константинопольскому Патріархату було зовсім не до нас, головне їхне завдання було вижити в нових агресивних до християнства умовах.
На жаль Філарет поправ одні канони і утворив паралеьну іерархию в Україні, тож приведений Вами 8 канон 1 Вселенскького собору більше засуджуе Киевський Патріархат, ніж Українську Православну Церкву, адже першої як такої до початку 90-х років в Україні просто не існувало.
На всі інші Ваші питання можу послатись на вже стару статью сьогоднішнього архиерея, який відомий як найбільший поборник Помісної Православної Церкви в Україні
http://archiv.orthodox.org.ua/page-836.html .
На мій погляд все йде до помісності, але як було і 20 років тому, так і зараз це не своечасно, адже якщо політичні дії нової владі привели до того, що зараз відбуваеться на сході, то невідомо що може бути в цих регионах через відхід від канонічного спілкування з Московською Патріархіею. Те що думають и роблять для цього в самій Москві справа друга, але священники і вірні УПЦ не бажають знаходитись у канонічному вакуумі, в який потрапило КП. Зараз його швидше визнае католицизм (проти єкспансії якого боролись в 15 столітті), аніж світове православ
,я. Позиція УПЦ така, що обьеднання з УПЦ КП можливе тільки після покаяння в розколі.
Особисто я буду перший хто привітае таке обьеднання на канонічних основах, але зараз що мені б дав перехід в КП я не розумію. Я е священннком в Церкві в якій спасались сотні поколінь людей та молюсь в ній Богу. Молюсь за мир в Україні та у всьому світі, про спасіння всіх людей в Господі Нашему Іісусі Христі, маю Евхаристичне спілкування з світовим православ
,ям. Окрім політики я не бачу нічого, через що ще раз і ще піднімаеться данне питання. Тож давайте ще раз закінчимо мусолити цю тему, адже якщо Бог не призове до себе, то наші аргументи в котрий раз будуть безсилі.
Дякую за побажання! Навзаем і Вам всього найкращого та спасіння во Христі!
З повагою!
