Яка гарна притча!
Жив собі чоловік, який відправився шукати правду. Він обійшов увесь світ у пошуках її, розлучившись зі всім у своєму житті – віддавши все в ім'я правди.
Після багатьох років мандрів він прийшов в Індію, де почув розповідь про далеку гору, на вершині якої живе правда.
Він йшов багато днів, поки не прийшов до входу у печеру. Він крикнув у темряву, і йому озвався старечий голос:
– Чого ти хочеш?
– Я шукаю правду.
– Що ж, ти знайшов мене.
Він увійшов до печери і там, у самій глибині, побачив істоту, що схилилася над вогнем, істоту, що була страхітливішою від усіх, які траплялися йому на шляху; очі, одне більше від іншого, вилазили з орбіт, виразки покривали обличчя. Криві зуби стирчали у неї з рота. І довге сплутане волосся звисало брудними пасмами.
– Ти? – запитав чоловік, – Ти і є правда?
Вона кивнула.
Хоч і був вражений її видом, чоловік залишився з нею і прожив у печері багато років, навчаючись у неї. І ось, коли він, нарешті, зібрався йти, то запитав, як він міг би віддячити їй за все, чому вона його навчила.
– Я прошу тебе тільки про одне, – відповіла вона, – коли повернешся в світ, говори всім, що я молода і прекрасна!
