Я коли згадую своє дитинство, то тільки позитивні емоції. Наскільки все це було цікаво. Так загулювалися, що ні їсти, ні пити не хотіли.
Любила з подругами в сімю гратися, а вже як приєднувалися хлопці, то в хованки і з мячем у вибивного так гуляли, що відірватися не можна було. З такою неохотою розходилися по домах, і то коли вже мама кликала.
А завтра знову теж саме, щвидко уроки повчити і на вулицю.
І дружили, і сварилися, і знову мирилися.
Любила й сама гратися, щось фантазувала, вигадувала якийсь одяг для кукол. Хоч їх і було усього три.
Як тільки сніг зійшов у класики чи резинку гралися.
Із зовсім раннього дитинства спогади гріють душу.
Десь роківу 4 роки жила у бабушки в Гончарівському із самого ранку вже у дворі щось там їсти готувала, із грязюки пасочки ліпила, а дідусь приходив пробу знімав.
Поруч ліс шумить, сосни скриплять і так мені спокійно, цікаво, ну класно. Отого відчуття щастя ніколи не забуду.
Зараз так точно не гуляють.