По дахах безпечний вітер разом із дощем бродили.
Вигравав на трубах вітер, барабанив дощ уміло.
…Скрипаля до себе кличуть: Нам тебе не вистачає…
У осінньому ноктюрні скрипка сумом серце крає.
Плаче скрипка, гірко плаче, а чому – не знають люди.
Ой скрипалю, ой юначе, хто почує, - не забуде.
А у осені на віях дощові бринять краплини
І горять на ніжній шиї намистини із калини.
Ось на вальс її запросить день осінній і прощальний,
А вона розпустить коси, і відпустить всі печалі.
Хай горить вогонь кохання, полум*яної надії.
День осінній, день жаданий її серцем володіє.
