Ми залишаємося в Че. Важко. Але відносно сьогоднішніх реалій- все добре. Сподіваюся, що скоро цих скотин проженуть за поребрик та можна буле жити с покійно. А почуття провини.. то зайве. Кожен робить для себе вибір тікати чи лишатися. У кожного різний "запас міцності". Єдине що мене хвилює- дуже багато людей навіть у нас в Україні не розуміють що відбувається прямо зараз. Війна фактично іде в декількох містах - Чернігів, Харків, Київ та околиці, Маріуполь... Решта- легкий переляк. Чому так говорю? Бо отримала питання із Одеси- а ви на роботу ходите (фінансова компанія) ? Тобто у людей не має розуміння, як це постійні обстріли, відсутність електрики у місті, тощо
Ми теж тут, у місті, чоловік кожного дня під обстрілами йде на роботу (робити світло бодай з того, що вціліло)
Батьки в Возн-у (Ул), не можу їх покинути, і хоч би що. І чоловік каже я буду робити те, що маю і вмію. Душа болить за всіх, він зранку іде, а я день сиджу і думаю прийде чи ні, і коли прийде, сама з дітьми вдома. Добре, що сусіди допоможуть води принести, бо далеко ходимо, продукти є ще, для мене головне що діти не голодні, а ми вже переживемо
Брат один виїхав з родиною на Зах, а тепер дзвонить ниє, що все дуже дороге, грошей мало... Інший в К, але ж ось вийшов на роботу, і продуктів каде в магазинах вистачає
Ну а ми вже будемо триматись, важкої, але вистоїмо, інакше просто не може бути
