ВИБАЧТЕ ЗА ДОВГИЙ ПОСТ, але треба дійсно ЗАВЖДИ НЕ ВТРАЧАТИ ЛЮДЯНОСТІ І НЕ БУТИ "МОЯ ХАТА СКРАЮ"...
П.С.і віросповідання чи атеістичні погляди тут зовсім ні до чого, як писав дехто
Всім миру
Літак з нашими громадянами та громадянами інших країн, яких ми евакуювали з Уханя, приземлився в Україні. Було складно з погодою – довелося спершу посадити його в Борисполі. Він дозаправиться та полетить у місце призначення – до аеропорту в Харкові.
Заходи безпеки – безпрецедентні. Зробили все можливе й неможливе, щоб гарантувати: вірус в Україну не потрапить. Декількох громадян не пустили на борт в Ухані, оскільки у них була трохи підвищена температура. Всі, хто піднявся на борт, у задовільному стані. Вони здорові, але мають пройти карантин і обсервацію протягом 14 днів. Евакуйовані житимуть у закритому медичному центрі Національної гвардії у Нових Санжарах. Він буде повністю ізольований та переведений на суворий режим бактеріологічної безпеки. Протягом двох тижнів це буде, напевне, найбільш охоронюваний об’єкт у країні. Співчуваю нашим евакуйованим, бо вже знаю, що таке перебувати під особистою охороною, а в них охорона буде набагато серйозніша, ніж у Президента.
Тобто бактеріологічної небезпеки немає. Але є інша небезпека, про яку я хотів би сказати. Небезпека забути про те, що всі ми люди і всі ми – українці. Кожен з нас. Включно з тими, хто опинився в Ухані під час епідемії.
Коли Франція евакуювала людей з Уханя і їх привезли в одне з міст, реакція у мешканців цього міста була одна: вони турбувалися про життя і здоров’я своїх співгромадян, співчували тим, хто опинився у складній ситуації. Навіть у Казахстані, коли наш літак з Уханя сів на дозаправку й доправив казахстанського громадянина, не було жодних протестів і блокувань. Навпаки, всі дякували й раділи, що людина нарешті вдома.
На жаль, не всі з нас можуть пишатися такою ж людяною реакцією. Спроби перекрити траси, блокувати госпіталі, не пустити громадян України в Україну – цим ми показуємо далеко не найкращий бік нашого характеру. Особливо якщо врахувати, що більшість пасажирів – люди, яким менше 30 років. Для багатьох з нас вони – майже як діти.
Українець завжди залишається українцем. Тимчасове перебування в Ухані або еміграція до Канади не робить його чужим для своєї країни. Розумію: стара політика протягом десятків років робила звичним ділити українців на «правильних» і «неправильних». Але ця епоха скінчилася. Ми будемо боротися за кожного українця, який опинився у біді, – де б він не перебував. Рятувати, евакуювати, обмінювати. Україна не здаватиме своїх. Такою буде державна політика – я це гарантую. Але такою ж самою має бути й реакція суспільства – я на це дуже сподіваюся.
