Автор: Volodymyr Shurubura
Не настільки страшно, хто ж в підсумку буде президентом, наскільки страшно, хто поруч з нами живе в цій країні. Президент – то на 5 років. Так, це біда! 5 років нашого життя! Та зрештою, пережили Федоровича, то і Олександровича переживемо. Але от ті майже 30% українців – то ж не просто статистика. Це люди, з якими ми щоранку вітаємось в будинку, їдемо в однім купе потяга, працюємо в бізнесі і купуємо у них каву. Щодня! Вони з нами і поруч! І це не на 5 років! Це назавжди!
Це не лише вибори президента, це загальний аналіз крові країни. Тепер чітко зрозуміло скільки і чого тут є.
Залишаються примарні сподівання на другий тур, та оптимізму перед першим було куди більше.
Результати першого туру (або поки даних екзит-полів) – це сигнал. Всім. Українцям і елітам, лідерам думок та владі. Це абсолютно новий кейс у політичній технології.
Варто зазначити, що і чинний президент мав реальну можливість отримати значно кращий результат, якщо б за 5 років в Україні була проведена справді судова реформа, були результати боротьби з корупцією, була реакція влади не очевидну несправедливість, були відповіді по Медведчуку та всім решта такого ж типу антиукраїнської діяльності. Це все можна було зробити. Але була ілюзія що можна і так. Думайте тепер!
З іншого боку, такий відсоток в чинного президента тому, що в українців патологічний потяг до “оригінальності”. Багато виборців побачили щось не надто святе та месіанське у персоні Порошенка і розпорошили свої відсотки поміж прекрасними, мудрими, патріотичними людьми: Кошулинським, Гриценком, Смешком та Безсмертним. Це може дати смертельний результат країні. Наше невміння об'єднуватись і бути реалістами нас не раз знищувало. І ось ми тут знову.
Я маю купу питань та претензій до Порошенка, але я реаліст. Я розумію, що в цей момент, в цій країні і з цим народом нам кращого лідера не дано. Ні, кращі є, але не настільки національно об'єднавчі.
Зеленський тут взагалі ні до чого. Це не про нього. Він такий, як його присутність на дебатах. Просто чорна діра. Цих 30% - це вирок всій політичній еліті за усі роки. Ви конвертували людську неосвіченість, страх та бідність у політичний капітал весь час. Ви ділили країну на схід і захід, на бідних і багатих, а тепер країна вас помножила на нуль. 30% - це не відсоток боротьби, це відсоток апатії і втоми. Вони не готові йти на жертви, аби захистити свій вибір. В них це фан та прикол. А боротись і вмирати меншості, як врешті і у всі часи.
Дуже б не хотів, щоб ми колись згадували цих 5 років, з 2014 по 2019, як найкращі роки країни. Особисто мені в цей період складніше ніж весь час до того, але я вперше відчував себе вдома, українцем в Україні. Я відчував, що у мене далеко не святий, та все ж український президент. Я відчував, що він бореться за мою країну. Сподіваюсь, що здоровий глузд таки візьме гору.
