А в мене дівоче прізвище дзвінке й смішне трохи було. Ну, мріяла, що як вийду заміж, то обов'язково нове прізвище буде благозвучне. ... І от коли бурхливий роман був у розпалі, я дізнаюся прізвище хлопця (дивно, але це вже ми кілька тижнів близько зустрічалися, й мені пофіг було "на який бік в нього тюбетейка"

) - коротше, дізнаюся й випадаю в осад... Ну неблагозвучне

, поширене, правда, але... Ну, коли подавали заяву, я - попередньо не провівши підготовчої роботи - "виявила бажання" взяти подвійне прізвище (якого зеленого мене тоді смикнуло так - тепер не можу пояснити, бо й сама не знаю

- бо смішне дівоче з неблагозвучним новим складалися в ще смішнішу фразу). ...Той ображений погляд не забуду ніколи - так образився! Ой, мужики... Коли вже перед самим весіллям я повідомила батькам про майбутнє "найменування" їх доньки, тато (а він в мене крутий характер мав!) вправив мені мізки за пару секунд. Мене попустило. Коротше, прізвище чоловікове, й мені вже за короткий час після одруження стало практично пофіг його звучання (повертаюся про фрази про "тюбетейку"), діти в школі проблем з прізвищем не мали - на диво.

Ну, "накльовується" друга серія - син давненько зустрічається з дівчиною з благозвучним прізвищем; от як дойде колись справа до весілля

, - побачимо (точніше почуємо!) реакцію нареченої. P.S. А дружина чоловікового брата, узаконюючи стосунки з ним після рокІв цивільного шлюбу, маючи спільну дитину (записану на батькове прізвище), залишилася на своєму - щоб не міняти купу документів; та й звучить воно краааще. А троє (уже тепер) їх синів - продовжувачі нашого "неблагозвучного"

.