Юрий Скребец
25 мин. ·
«Та він же ж начмед лікарні Мечникова: гроші – лопатою, публічність… для чого він пішов ТУДИ? Адреналіну не вистачає? Звичайно, хоче отримати статус УБД, та ще й пораненого! Та ні, просто вибори незабаром, ціну собі набиває…»
Довго не коментував, тренував витримку. Але дістали вже, шановні!
Отже:
1. Як і всі добровольці-патріоти-націоналісти, пішов «ТУДИ», щоб війна не прийшла «СЮДИ»!
Раджу замислитись: якщо ви поділяєте країну на «там» і «тут», без сумніву – сепаратизм вже сповнив ваші серця! Україна єдина, забули? Чи ви оговтаєтесь лише тоді, як труна в кожному будинку стоятиме? Таке враження, що ви перемогли вже тут всі…
2. Коли потрапляєш на передок, на телефон майже одразу отримуєш смс на зразок цього: «Ты защищаешь имущество олигархов, а мы – родную землю! ДНР».
А за межею зони АТО навіть і пропаганда непотрібна. І без того півкраїни, як зомбі: «Заради чого гинути? Заради шоколадної імперії без ніг залишатись? Заради чергового дерібану бабла та майна?». Нічого не нагадує? Так, саме про це смс від сепарів і приходять…
3. Хто читав мій пост «Автобус щастя», знає, що я категорично проти примусової мобілізації. Краще батальйон вишколених, мотивованих та тверезих добровольців, ніж дивізія аватарів.
Тим гірше, коли на фронт ідуть зовсім молоді пацани, які уяви не мають про війну.
Маю бойовий досвід з радянських часів, маю 45 років за плечима, а ще – диплом, серце і руки лікаря. Хто з нас – я чи оті хлопці – мають бути на фронті?
4. Статус УБД… Окремий медичний батальйон «Госпітальєри», в якому маю честь служити – структурний підрозділ ДУК ПС. Бійці ДУКу не отримують статуса учасника АТО, або пораненого під час бойових дій. Якщо дуже повезе – у випадку загибелі їх не визнають злочинцями. Не за статусом пішов.
5. Ціну набиває… Знов мимо: Правий Сектор на вибори не йде. Крапка.
6. Гроші – лопатою… В мене мале-е-е-сенький совочок. Щоб можна було п’ять тисяч гривень на місяць загрести (це із 20% надбавкою за Заслуженого лікаря України). Все. Кому щось відомо про інше – одразу до СБУ або прокуратури. Мені навіть не пишіть.
7. Публічність… її разом з лікарнею заробив рятуванням 1700 тяжкопоранених бійців і серед них – Провідника. Слави вистачає і без гри у війну.
8. Адреналін. Ближче. Тепліше. Формулюємо так: з дитинства мрію в решті решт лежати на цвинтарі героїв, а не боягузів. Щоб діти й онуки не соромились батька й діда, що відсидівся за броньованою посадою під час Великих Визвольних Змагань. Це чесно. Життя закоротке для дрібної мети.
9. Згадую фільм «Хронікі Ріддіка». Там Віну Дизелю, який тривалий час знаходився у підземній в’язниці, імплантували інші очі, щоб він міг бачити в повній темряві. Бачити те, що інші, із «нормальними» очима, не бачать. Одна лише була проблема: коли він опинявся у звичайному житті, йому нестерпно боляче було дивитись на світло…
Шановні мирні, цивільні українці! Завжди-завжди пам’ятайте: хлопцям та дівчатам, що пройшли пекло війни, Бог дав ІНШІ очі. Вони всіх нас наскрізь бачать! Наші спроби прикрити боягузство «небажанням захищати майно олігархів»; заздрість чужій відвазі – фразами «та вони там всі божевільні, укурки, хрони та наркомани, хіба ж нормальна людина піде добровільно воювати?» Для довідки: в усіх підрозділах ДУКу – сухий закон, а за наркотики карають люто. Право бути на передку треба заслужити. Бачать наші спроби набрати рейтингу або «нарубати бабла» на бойових діях. Бачать! І від того їм дуже боляче! Якщо ми цього досі не зрозуміли, давайте принаймні домовимось: коли вони переможцями прийдуть і спитають з кожного і за все, ми ж не будемо ображатись, чи не так?..
