Просто сподобалася стаття кримського френда з ФБ. Оскільки не у всіх є ФБ - викладаю тут. Складна річ - доля роду й доля землі.
Ali Tatar-zade
Вчера, в 1:55 ·
Сьогодні розкажу про одну кримську родину, в якій було 7 дітей. Таких історій безліч, і таких родин теж були многі тисячі. Я обрав саме цю історію тільки через ім'я, яке носила їхня мати. А звали її Вєра Крим (Вера Крым).
Таке просте ім'я, і воно справжнє. Це не нік у соцмережі, не партійна клічка і не творчий псевдоним.
Уроджена Вєра Крим була 1871 року, в Феодосії, в Караїмській слободі. Їхній дом тоді стояв на перехресті доріг - до вірменського фонтану, до грецького акрополя, до генуезького рва (що відділяв татарський і німецький фурштати), до циганської слободи. Уявили? Отакий був тоді Крим.
Її батька звали Самуїл Крим, а матинку - Хаджикей Хаджи. У Вєри було 12 братів та сестер: Соломон, Шаббетай, Ілля, Ібрагім - це браття, а Феодосія, Фумла, Сара-Алєксандра, Рахєль-Раїса, Ангеліна-Гачлєльпоні, Естер-Євгєнія, Діна, Аджике-Анна - це сестри. Уявили собі, які в Криму були сім'ї?
Всі люди в тій родині були дуже відомі. Наприклад, брат Соломон - це кримський гахам, тобто духовний лідер, письменник, мануфактурник, винороб, а також голова білогвардійського уряду Криму в 1918-1919 році. Духовний голова караїмів на чолі Криму, і з іменем Крим - уявили собі, який тоді був Крим?
Вєра Крим вийшла заміж за Абрама Пастака. Пастак - це від італійського "паста", в роду у них всі були кашовари. Пастак був особистим поваром іранського шаха. А також мав чудові плодові сади по всьому Криму, і відчиняв там приватні аграрні школи. Набирав реб'ятню, що лазала через забор вкрасти яблук, та саджав їх за парти. Уявили, які бували в Криму поміщики?
А коли сталась революція, то в Абрама позабирали всі його маєтки. В одних зробили курорти для робітниць профінтерну, в других - гуртожитки для військових, в одному зробили концтабір ГПУ. Уявили собі, як преобразовувався Крим після революції?
А в Абрама та Вєри Крим було 7 дітей. Три сини і чотири доньки.
Одного сина звали Ісаакій. Він виучився на химика, вступив в армію із початком Світової війни, звідти потрапив до білогвардійців, а там і на еміграцію. За кордоном він став науковим світилом в царині химії в сільскому господарстві і фармакології. Він помер в Парижу 1965 року.
А другого сина звали Сєвастіан, він же Шеббатай. Він був офіцером у білих, теж подавсь на еміграцію, став активістом мигрантських кіл. З приходом німців до Франції, став на бік Гітлера, використав свій вплив в емігрантському русі, щоб відмазати караїмів від геноциду. Помер він 1985 року, або точніше, це був останній день, коли його бачили живим - глибоким старцем він зник без вісті.
А третього сина звали Ілля. Він залишився в Криму, нікуди не їздів, а після арешту батька на ньому була вся родина - мати, чотири сестри, безліч родичок зо всіх гілок. А які там були гілки, ви вже могли собі уявити. Юнак був аполітичним. Він часто їздив в Сімферополь за книжками, і одного разу був там вбитий. Хтось його пограбував і скинув під потяг - це сталось 1936 року.
А першу доньку звали Естер-Євгенія. Вона пережила нацистську окупацію, працювала в підпіллі проти німців, і про неї мало що більше відомо. Вона померла 1950 року.
А другу доньку звали Соф'я. Вона жила в Саки, була незамужня, вчителювала і все життя присвятила науці. Вивчала лікарські властивості грязевого озера неподалік. Коли німці почали хапати євреїв, Соф'я встала разом з дітьми, що їх гнали на розстріл через єврейську кров. Нагадаю, що брат Соф'ї зробив все можливе, щоб караїмів ця чаша минула. Але вона вчила ціх школярів, і вона пійшла із ними на розстріл. Це сталось 1942 року.
А третю доньку звали Анна. Вона вийшла заміж за радянського діяча-єврея, а сама була вчителькою фортеп'яно. Коли німці прийшли до неї додому, вони взяли із собою чоловіка-єврея та доч-напів'єврейку. А їй, караїмці, дозволили жити. Вона вийшла за чоловіком і донькою, і йшла, поки німці перестали розрізняти, де супровід, а де жертви, і вбили їх разом. Це сталось 1942 року.
А четверту доньку звали Елі, Лизавета. Вона підросла, поїхала вчитись до Ленінграду, і там потрапила в блокаду та померла близько 1943 року.
Смерть Вєри Крим датується 1944 роком. Вона вже встигла побачити, як її родичів, що мали в дружинах чи чоловіках кримських татар, греків, вірмен, болгар - відправили у депортацію.
Це не історія з якоюсь мораллю, це просто родина обрана майже навмання, лише через красиве ім'я одної жінки.
Цю збивчиву наспіх розказану історію я присвячую кримським емігрантам нашого часу. Най їм буде шматочок на згадку від того Криму, якого вони вже не бачили, проте багато про нього чули.
