Интересные стишки

[злобный тролль]

Снял он обувь - стал пониже

Снял пальто и стал худее.

Без костюма - лоск пожиже,

Без очков - на вид глупее.

Шапку скинул - плешь наружу,

Без перчаток - руки - крюки.

Без жилета - грудь поуже,

Зубы вынул - хуже звуки,

Без портфеля - вид попроще,

Без мобильника - как нищий.

Скинул майку - вовсе тощий,

Сбрил усы - такой носище!

Посмотрела - засмеялась,

Как важна вещей опека!

Снять трусы ему осталось -

И не будет человека.

[злобный тролль]

Притча про добро, яке добром насправді не є.
 Задумаймося, зібравшись в черговий раз втрутитися в природний хід речей - а чи варто це робити?

 Однажды в коконе появилась маленькая щель. Случайно проходивший мимо человек долгие часы стоял и наблюдал, как через эту маленькую щель пытается выйти бабочка. Прошло много времени, бабочка как будто оставила свои усилия, а щель оставалась такой же маленькой. Казалось, бабочка сделала всё что могла и ни на что другое у неё не было больше сил.

Тогда человек решил помочь бабочке, он взял перочинный ножик и разрезал кокон. Бабочка тотчас вышла. её тельце было слабым и немощным, её крылья были прозрачными и едва двигались.

Человек продолжал наблюдать, думая, что вот-вот крылья бабочки расправятся и окрепнут и она улетит. Ничего не случилось!

Остаток жизни бабочка волочила по земле своё слабое тельце, свои нерасправленные крылья. Она так и не смогла летать.

А всё потому, что человек, желая ей помочь, не понимал того, что усилие, необходимое, чтобы выйти через узкую щель кокона, нужно бабочке, чтобы жидкость из тела перешла в крылья и чтобы бабочка смогла летать. Жизнь заставляла бабочку с трудом покидать эту оболочку, чтобы она могла расти и развиваться.
 
Если бы нам позволено было жить, не встречаясь с трудностями, мы были бы обделены. Мы не смогли бы быть такими сильными, как сейчас... Стоит об этом задуматься.

[злобный тролль]

Попала душа благородного рыцаря в рай. И очень удивилась.
— За что? — искренно задала она вопрос встретившему её ангелу-хранителю. — Я не сделала ни одного великого поступка за свою жизнь! И сразу в рай?
— Как за что? — удивился в свою очередь ангел-хранитель. — В твоей жизни был очень большой смысл!
— Какой?
— Помнишь, несколько лет назад, будучи ещё молодым, ты сидел за столом среди гостей в замке по приглашению тоже не менее благородного рыцаря? И одна дама, тоже очень-очень благородная, попросила тебя передать ей соль?
— О-о! Она была прекрасна!
— Ты передал ей соль, помнишь?
— Как не помнить?! Это был чудесный момент! Я никогда его не забуду!
— А почему, тоже помнишь?
— Конечно! Она эту соль рассыпала!
— Вот для этого ты и жил!
— Ты шутишь, ангел!
— К сожалению, ангелы никогда не шутят, — опечалившись, произнес ангел.
— Объясни?

— Благородная дама, на красоту которой ты засмотрелся, смутилась от твоего взгляда и рассыпала соль прямо в тарелку своего мужа, благороднейшего из рыцарей. И они поссорились, верно?
— Верно. Это тоже было чудесно!
— Благородный муж начал её оскорблять при всех. За неё вступился брат, ещё благороднее рыцарь, чем благороднейший из благородных, чуть до поединка не дошло! Все благороднейшие гости-рыцари начали их благородно разнимать, благородно передрались, благородно начистили друг другу забрала и разъехались, довольные благородно проведённым вечером. Теперь понял?
— Да. То есть, нет.
— О-о! Какие ж вы на земле все непонятливые?! Для чего тогда собирались эти благородные рыцари? Чтобы договориться, как пойти войной на соседнее слишком уж благородное рыцарство! А благодаря тому, что ты так неаккуратно передал соль, они все рассорились, и войны наутро не было! Понимаешь? Одной войной на земле случилось меньше! Разве не стоило для этого жить? 
Душа рыцаря была так поражена услышанным, что ей в первый момент захотелось почесать затылок, но она вовремя вспомнила, что теперь затылка у неё нет. А потому ограничилась вроде бы ни чем не значащим для неё вопросом.
— А та благородная дама, которая так удачно рассыпала соль, она тоже здесь?
— Конечно! Она за свою жизнь столько раз соль рассыпала! Не одну войну предотвратила.  Пойдем, я тебя с ней познакомлю?  Ваши души на земле встретиться не могли… Тела мешали! Зато здесь для них— райское место!

 Коли прочитала цю притчу, то спочатку стало якось образливо - невже зміст мого життя теж в якійсь розсипаній солі чи розлитому компоті? Але ж ні, - справжня цінність не в самій дії, а в наслідках, до яких вона спричинилася. Піду крупу розсиплю - може, війну вдасться відвернути...   

[злобный тролль]

Из желания вознаградить успех маленького сына в занятиях музыкой, мать привела его на концерт Великого Музыканта. Она усадила ребенка в зале и, увидев знакомую, подошла к ней поздороваться.

Мальчик, который первый раз был на концерте, тем временем встал и решил исследовать местность. Увидев дверь с надписью «Вход воспрещён», он, конечно же, тут же вошел в дверь. Тем временем, в зале погас свет перед началом концерта. Мать поспешила на сво место, но не обнаружила там своего сына. Внезапно занавес поднялся, и лучи прожектора осветили сцену. Вот тут мать охватил ужас, потому что она увидела на сцене своего маленького сына, который сидел за роялем и невинно играл нехитрую, недавно разученную мелодию.

И в этот же самый момент, стремительной и легкой походкой на сцену вышел Великий Музыкант. Публика ахнула. Но Великий Мастер подошел к мальчику и сказал:
 - Не останавливайся. Продолжай играть.

 Наклонившись, Музыкант стал исполнять левой рукой басовую партию. Затем, его правая рука опустилась на клавиатуру с другой стороны от ребенка, и он добавил живое, бегущее obbligato*.Аудитория была совершенно очарована.

Вместе Великий Пианист и Мальчик превратили нелепую, забавную ситуацию в удивительную, уникальную и подарили аудитории абсолютно неповторимый момент.

 Какой бы ни была ситуация, Господь шепчет:

— Не останавливайся, продолжай играть. И вместе мы соберем мелкие осколки в Творчество, Моё Творчество.

НЕ ЗУПИНЯЙТЕСЯ! ПРОДОВЖУЙТЕ ГРАТИ!

[злобный тролль]

Аболютно довершена притча про вічне. Додати нічого.
 
Жил-был один суфийский факир по имени Хасан. В один прекрасный день ученик спросил у него, когда они садились в лодку:

— Мне понятно, что существует радость, поскольку Бог — наш Отец и, естественно, Он должен дарить радость детям своим. Но почему существует печаль, несчастье?

Ничего не ответил Хасан, лишь стал грести одним веслом. Лодку закружило.

— Что ты делаешь? — воскликнул ученик. — Если ты будешь грести одним веслом, нам никогда не достичь другого берега. Мы так и будем кружить на одном месте. У тебя сломалось второе весло или заболела рука? Давай я погребу!

— А ты куда умнее, чем я думал, — отвечал Хасан.

[злобный тролль]

Притча про віслюка
Одного разу віслюк фермера провалився в колодязь.
Він страшно кричав, закликаючи на допомогу.
Прибіг фермер і сплеснув руками: "Як же його звідти витягнути?"
А потім господар подумав: "Віслюк мій - старий. Йому вже недовго залишилося. Я все одно збирався придбати нового молодого віслюка. А колодязь, майже висох, і я давно збирався його закопати і вирити новий колодязь у іншому місці. Так чому б не зробити це зараз? Заодно і віслюка закопаю, щоб не було чути запаху розкладання ".
Він запросив всіх своїх сусідів допомогти йому закопати криницю.
Всі дружно взялися за лопати і почали закидати землю в колодязь. Віслюк відразу ж зрозумів до чого йде справа і почав верещати ще більше. Аж раптом, на загальний подив, притих.
Через пару хвилин фермер вирішив подивитися, що ж там внизу.
Він був дуже здивований від того, що побачив там. Кожен шматок землі, що падав на спину, вісклю струшував і приминав ногами. Дуже скоро, на превеликий подив, віслюк опинився на горі - і вистрибнув з колодязя! ...
Якщо не зупинятися і не здаватися, то можна вибратися з будь-якого самого глибокого колодязя.
Струсніться і піднімайтеся нагору!

[злобный тролль]

Клуб дев'носта дев'яти
Притчі, Проблеми сьогоденняЮрій5 вер 2009
Жив колись дуже сумний король, який мав слугу - чоловіка напрочуд щасливого. У нього завжди був широкий усміх на устах.

- Слуго, - спитав якось король, - у чому таємниця твоєї радости?
- Нема у мене жодної таємниці. Просто не маю причини бути сумним. Я щасливий, тому що можу тобі служити. Мешкаю з дружиною у будинку, який мені призначили. Маю їжу й одяг, а час від часу і кілька монет на веселощі.

Король покликав наймудрішого зі своїх радників:
- Я хочу розкрити таємницю щастя свого слуги.
- Не можеш розкрити таємниці його щастя.
Можеш хіба привласнити це щастя собі, якщо того бажаєш.
- Як?
- Я введу твого слугу у коло дев'яноста дев'яти.
- Що це означає?
- Зроби так, як як кажу.

Дотримуючись вказівок радника, король приготував торбинку, у якій містилося 99 золотих монет, і дав її своєму слузі зі словами:
- Цей скарб належить тобі. Користуйся ним, але нікому не кажи, від кого його отримав.

Слуга ніколи не бачив стільки грошей. Став їх захоплено перелічувати: 20, 30, 40, 50, 60... 99! Розчарований, глянув на стіл, шукаючи монету, якої бракувало.

- Мене обікрали! - вигукнув він. - Мене обікрали!

І знову шукав на столі, на підлозі, у торбинці, поміж одежею, у кишенях, під ліжком...

Купка блискучих монет на столі нагадувала йому, що має 99 золотих монет. Тільки 99! "99 монет - то великі гроші, - думав він. - Але однієї монети мені таки бракує. 99 не є круглим числом. 100 - кругле число, а 99 - ні!"

Обличчя слуги вже не нагадувало того, яким було раніше. Чоло наморщене, риси втратили погідність. Коли примружував очі, його вуста викривлювалися у потворній гримасі, показуючи зуби. Він-бо порахував, скільки мусив би працювати, аби заробити соту монету. Змусив би до праці ще й свою дружину і дітей. Може, десять, дванадцять років - але здобуде її!

Слуга увійшов до кола дев'яноста дев'яти!

Невдовзі король його звільнив. Не бажав-бо мати коло себе слугу, який завжди був у поганому настрої.


А якби ми переконали себе, що отих наших 99 монет становить 100% скарбу? І що нічого нам не бракує, ніхто нічого від нас не забрав? Число 100 не є "круглішим" від 99. Це лише пастка, морквина, яку помістили нам перед носом, аби нас затуманити. Щоб наказати нам, змученим, у поганому настрої, нещасним, збайдужілим, - тягнути віз. Пастка, щоб ми ніколи не переставали тягнути. Скільки речей змінилося би, якби ми могли тішитися скарбами, якими володіємо!

[злобный тролль]

Найліпше вино
 
Чоловік і жінка досить пізно одружилися. На їх здивування і радість, у них народився син. Вони виховували його з любов'ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячитися батькам.
"Чи міг би я щось для вас зробити? — спитав він. — Щось, що принесло би вам радість".
"Ти наша найбільша радість, наш найбільший скарб, — відповіли старенькі. — Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь трішки вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в роті..."
У хлопця не було ні копійки. Та одного дня, коли він ішов до лісу по дрова, зачерпнув трохи води з водоспаду і напився. Йому здалося, що вода та на смак як солодке вино. Він наповнив баклажку, яку носив зі собою, і вернувся до хати.
"Ось мій подарунок, — сказав він батькам. — Це баклажка вина для вас".
Батьки покуштували той напій, але крім смаку води не відчули нічого. Та вони усміхнулися до сина і подякували.
"Наступного тижня принесу вам ще одну баклажку", — пообіцяв син. І чинив так багато тижнів поспіль. Старедькі підтримували цю гру. Вони охоче пили воду і були щасливі, бо бачили радість свого сина.
Відтак сталося щось неймовірне: кудись зникли всі їхні недуги і слабості, а зморшки на обличчі розгладились. Наче та вода мала у собі якусь чудодійну силу.

Існує чудо "вдячности". Є особи, які перуть, прасують, готують для інших десять, двадцять, тридцять років. Вони постійно є поруч, піклуються, люблять удень і вночі. І ніколи не чули слова "дякую".
Сказати "дякую" — це не тільки питання доброго виховання. Це означає сказати комусь: "Я бачу тебе, знаю, що ти є, що існуєш"
Однак у світі так багато людей, що залишаються невидимі...

[злобный тролль]

Устриця
 
Морський Коник, одного дня проходжаючись дном моря, побачив молоду Устрицю. Вочевидь, з'явилась тут недавно, бо Морський Коник, любитель прогулянок, досі її не зустрічав.
«Доброго дня!» - приязно привітався Морський Коник, тихо постукавши у мушлю Устриці. Вже намірився відійти, щоб милуватись чудовим морем і його створіннями, та раптом тихий приємний голос йому відповів: «Для мене це буде справді добрий день, бо ти мене зауважив!»
- Ти не тутешня, правда? - спитав Морський Коник, якого зацікавило це сіре і шорстке створіння.
- Ні, але іноді морська течія заносить мене аж сюди...
- Тоді, мабуть, знаєш моїх друзів: міцного і балакучого Краба та пречудову, але трохи пекучу Медузу?
- Ні, не знаю їх... Не маю друзів.
- Справді? Не може бути!
- Розумієш, я дуже несмілива, негарна, багато чого не вмію...
- Що ти кажеш! Кожен може приятелювати!
Морський Коник був щасливий від спілкування з Устрицею, а Устриця почала вільно дихати, завдяки чому трішки відкрилася. Досі не знала, що так легко можна приносити комусь радість і самій її отримувати.
Настала ніч, і місяць відбивався у морському дні. Лише тоді Морський Коник і Устриця відчули втому. Змовкли на мить, а потім Устриця прошепотіла: «Я була дуже щаслива нині. Хочу тобі подарувати щось, що принесе радість, сподіваюся».
І, відкрившись перед здивованим Морським Коником, Устриця подала йому пречудову перлину з рожевими смужками, яка виблискувала у місячному сяйві.
- Це мій подарунок. Візьми її, - прошепотіла Устриця.
Морський Коник обережно взяв перлину. Вона була блискуча й тепла. Морський Коник відчув ніжні хвилі любови Устриці.

Можемо ощасливлювати всіх, хто живе поруч. Тоді відкриємо сховані скарби. котрі інакше не були б відкриті.
Можемо робити це за допомогою дрібничок.
То чому ж цього не чинимо?..

[злобный тролль]

Молоко для Господа Бога
ПритчіMari2 гру 2010
Якось Мойсей, блукаючи по пустелі, зустрів пастуха. Мойсей провів із ним цілий день, допоміг подоїти овець. Коли вже стемніло, пророк зауважив, що пастух відлив трохи молока до посудини і поставив її на скелі, недалечко від того місця, де вони ото перебували.
Мойсей спитав пастуха, для чого він поставив там молоко. Пастух відповів: "Це молоко для Господа Бога".
Пророк попросив пояснити. Пастух сказав: "Я завжди наливаю трохи найліпшого молока і жертвую його Господу Богу".
Мойсей відчув обов'язок виправити віру пастуха, а тому повів бесіду далі: "А чи Господь Бог п'є це молоко?"
"Звичайно", — відповів пастух.
Мойсей узявся пояснювати, що Бог є істотою духовною, а отже, не може пити молока. Пастух не йняв віри. Відтак Мойсей запропонував йому сховатися за кущами і прослідкувати, чи Бог п'є його молоко.
Уночі, у місячному світлі, пастух побачив, як із пустелі прибіг лис. Пильно оглянувши все довкола, звір підбіг до молока і став похапцем його хлебтати. А за якусь часину Знову зник у пустелі.
Наступного дня Мойсей помітив, що пастух дуже сумний.
"Щось не так?" — спитав він.
"Ти мав рацію, — важко зітхнув пастух. — Господь Бог є чистим духом і не п'є мого молока".
Мойсей здивовано вигукнув: "Ти мав би бути задоволений! Зараз-бо знаєш про Бога більше, аніж кілька днів тому".
"Це правда, — визнав пастух. — Але тепер я позбавлений єдиного способу виявити Йому свою любов".
Мойсей зрозумів ці слова. Він відійшов і став ревно молитися на самоті. Уночі йому явився Бог І мовив: "Мойсею, ти припустився помилки. Це правда, що Я є істотою духовною, але Я з радістю приймав молоко, яке пастух приносив Мені як знак своєї любови. Оскільки Я того молока не потребував, то ділився ним із лисом, який так його любить".

[злобный тролль]

Те, що...
 
Те, що нам казали, коли ми були дітьми:
Не біжи; йди поволі; швидко; їж усе; мий руки; чисти зуби; мовчи; говори; попроси пробачення; привітайся; ходи сюди; відчепись від мене; йди бавитися; не перешкоджай; не біжи; вважай, бо впадеш; тим гірше для тебе; ти не вмієш; ти замалий; я сам зроблю; ти вже великий; йди спати; вставай, вже пізно; я маю роботу; грайся сам; одягнися; не стій на сонці; йди на сонце; не розмовляй з повним ротом...

Те, що ми хотіли б почути:
Люблю тебе; ти гарний; я щасливий, що тебе маю; поговорімо про тебе; як почуваєшся? боїшся? Чому не хочеш? ти – дуже милий; приємний; розкажи, що ти відчував; ти – щасливий? мені приємно, коли ти смієшся; плач, якщо хочеш; кажи те, що хочеш; чому страждаєш? що тобі не подобається? Довіряю тобі; мені приємно з тобою; хочу розмовляти з тобою; мені приємно слухати тебе; ти мені подобаєшся такий, який ти є; гарно бути разом; скажи, якщо я помилився...
Навколо тебе є багато людей, що чекають на слова, які хотіли почути ще в дитинстві.

Нервово смикаючи ручку своєї сумочки, одна пані сказала:
“Знаю, що мій чоловік вміє бути ніжним і сердечним. Він завжди є таким з нашим псом”.

[злобный тролль]

Де мій поцілунок?
 
Жила колись одна дівчинка на ім'я Цецилія її батьки дуже багато працювали. Це була гарна, щаслива сім'я. Лише одного бракувало, але це Цецилія завважила щойно у певний момент. Одного разу, коли Цецилія мала 9 років, вона вперше ночувала в домі своєї подруги Аделі. Коли прийшла пора на сон, мама Аделі відгорнула ковдру і кожну з них поцілувала надобраніч.

- Я люблю тебе, - сказала мама Аделі.
- І я тебе люблю, - прошепотіла дівчинка.

Цецилія просто згубила рівновагу і не могла заснути. Ніхто ніколи не цілував її на добраніч, ані не казав, що любить її. Дівчинка цілу ніч не спала, розмислюючи про це. "А воно ж так повинно бути".

Коли повернулася додому, навіть не привіталася з батьками - побігла до своєї кімнати. Чому мене ніколи не цілували? Чому не обіймали і не казали, що люблять?

Цецилія довго плакала, врешті заснула. Багато днів дівчинка ходила ображена. Нарешті постановила втекти з
дому. Приготувала свій ранець - але не знала, куди має податися.
Батьки здавались їй холодними, найгіршими у світі.

Раптом вона знайшла розв'язання.
Підійшла до своєї матусі і поцілувала її щоку, зі словами: "Я люблю тебе!" І
Потім побігла до батька й обійняла його. Надобраніч, татусю, - сказала вона. - Я люблю тебе!" І пішла до ліжка, залишивши оторопілих батьків у кухні.

Наступного ранку, коли прийшла снідати, також поцілувала маму і тата.
На автобусній зупинці стала навшпиньки і ще раз поцілувала маму, мовивши при цьому: "Па-па, мамусю, я люблю тебе".
Цецилія чинила так день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем. Часом батьки відсувалися, сухі й заклопотані. Або є сміялися з цього. Та Цецилія не здавалася. Вона-бо мала свій план і точно його здійснювала. Одного вечора, перед тим як іти спати, забула поцілувати матусю на прощання. За хвилину двері до її кімнати прочинилися і зайшла мати.

- А де мій поцілунок? - спитала, вдаючи ображену.
Цецилія сіла на ліжку і сказала:
- Ох, я забула!
Далі поцілувала маму і сказала:
- Я люблю тебе, мамусю!
Потім лягла і заплющила очі. Але мама залишилася з нею і врешті сказала:
- Я теж дуже тебе люблю!

Потім нахилилася і поцілувала Цецилію у щоку. А тоді з удаваною суворістю додала:
-Ніколи не забувай поцілувати мене перед сном!
Цецилія усміхнулася і сказала:
- Це більше не повториться!


Можливо, сьогодні також хтось чекає на "свій" поцілунок. Від тебе.

[лилиана]

Спасибо за притчи

[злобный тролль]

Папы разными бывают: Тот молчит, а тот кричит, Тот, бывает, напевает, Тот у телека торчит, Тот, бывает, обнимает Теплотою сильных рук, Тот, бывает, забывает, Что он сыну лучший друг. Папы разными бывают… И, когда проходят дни, Сыновья их вырастают Точка в точку, как они.

[злобный тролль]

Среди миров, в мерцании светил
Одной Звезды я повторяю имя...
Не потому, чтоб я Ее любил,
А потому, что я томлюсь с другими.

И если мне сомненье тяжело,
Я у Нее одной молю ответа,
Не потому, что от Нее светло,
А потому, что с Ней не надо света.

 Иннокентий Анненский

Дай Бог, щоб про кожну з нас було кому ТАК сказати...