«ОДА ПРО СТУДЕНТА» (посвящается всем, кто жил в общежитии
)
О ти, великий із великих!
О витриваліший за мула!
О ти, хоч знаєш ти на скільки
Історія твоя сягула?!
Древніший ти Тутанхамона,
Уївся в пам’ять міліонів,
Ти ручкався із королями, -
Ну, а тепер існуєш з нами.
О ти, могутній із могутніх!
Всіх переплюнув йог із гаком,
Бо років з п’ять в таких умовах
Не вижила, як ти, й собака.
Ти проживаєш переважно,
Як свідчать досліди численні
На території загальній,
Тобою густонаселеній.
Розкопки вчених-науковців
Ввели їх мізки у оману,
Були вже припустили зовсім,
Що штаб це інопланетянів.
Бо те, що зветься гуртожитком,
(речуть як глиняні таблички),
Де племена твої предвічні
Свій строк мотали невеличкий
не вписується, о всевладний!
Ні в які норми і стандарти;
Видно, були тоді нещадні
Твої вожді і коменданти.
А рештки! Сили усевишні!
Я пред тобою на колінах,
Замизканий, брудний і грішний,
Гризу пісок, ковтаю глину…
Намучився твій предок вдосталь,
Усох наскільки можна тільки;
Його бліда хирлява постать
У жодні не залазить мірки.
З таким діагнозом не ходять
Уже в лікарні і аптеки,
Ворожки й бабки не поможуть,
І путь «на носі» недалекий.
Та встояв ти і розплодився,
Зберігши родичів подобу,
Жорстокій долі не скорився,
І не змінився майже зовсім.
Як і раніше, ти без світла
На плитці електричній вариш
Магічний суп на дусі чистім,
Бо бульби і води не маєш.
О ти, чуттів всіх покровитель!
Приручувач і вихователь!
О, всевидющий повелитель!
О, всюдисущий наш страждатель!
Ти вже давно утратив здатність
Різнить холодне і гаряче.
І взимку скачанівший наскрізь
В холодний душ з прискоком скачеш!
А звідти, винісши останки,
Кінцівки рухаючи в’яло,
Киплячого ти випиваєш
Із літри дві без цукру чаю.
О ти! Найвундерніший в світі!
Здолавши дану процедуру,
Як навіжений вмить за книжки
В афекті кидаєшся здуру.
І набиваєш всяким хламом,
Не відійшовши від закалки,
Частину тіла вщент розпухлу,
Про дискомфорт не ймучи й гадки…
Твої діяння невичерпні,
І подвиги твої «в натурі»
Наступні племена студентів
У срібний обеліск вкарбують!
