Сьогодні зранку біля мене зупинився автобус № 39 з написом «Автобус без кондуктора. Квитки у водія». Логічно, що я одразу простягнула гроші водію, але той махнув у бік салону. Повернулася — кондуктор.
Даю гроші кондуктору, а тим часом очима шукаю оголошення з написом. Їх було три, як мінімум.
Запитую в кондуктора нормальним тоном чому в салоні висить суперечливе оголошення. Мовчить та рахує решту.
Запитую удруге й отримую дуже неочікувану відповідь: «Що з того, що там таке написано?!». Люди поруч здивовано переглядаються.
Добре, думаю, забули зняти. Нічого страшного в цьому немає, тож обираю місце та сідаю. Ранковий настрій зіпсовано.
Через 5 хвилин кондуктор уже лаялася з іншим пасажиром. Він зайшов у задні двері та одразу сів. Жінка обурливо закричала: «Бачу, як ви хочете платити. Одразу сідаєте! От нас поставили і видно, хто насправді не хоче платити водію».
У кондукторки якісь подвійні стандарти: спочатку вона грубо відповіла пасажирці, яка хотіла оплатити за проїзд водію, а потім по-хамськи поговорила з пасажиром, який чекав на кондуктора сидячи. Виходить, що як би не вчинив пасажир — він не правий.
Мене це обурює, бо я щойно повернулася з відпустки, частину якої провела в польському Кракові. Там довелося користуватися громадським транспортом. Водії вітаються з кожним пасажиром, озвучують свої маніпуляції на касовому апараті, а коли пасажир виходить — бажають доброї ночі. Натомість у рідному Чернігові водіям та кондукторам аж кортить «плюнути в обличчя».
До речі, учора ввечоры кондукторка тролейбусу № 3 обурилася, що ми сплатили за проїзд через застосунок. «Нам із цього зарплата не платиться», — на весь салон повідомила вона.
В аналогічній ситуації я була на тому тижні, але на залізничній станції Освенцим (Польща). Там триває реконструкція вокзалу, тому касу знайти не вдалося. Зайшли в перший вагон потяга, який їхав до Кракова, та запитали чи можна оплатити всередині. Провідник пенсійного віку сказав, що можна придбати квитки онлайн чи в нього безпосередньо. Цікаво, що чоловік у поважному віці ніколи не купляв квитки онлайн, але попри мовні перепони намагався пояснити що натискати в застосунку. Він не кричав і не бурчав…
До речі, чернігівська транспортна активістка Тетяна Романова тестувала перевізників Польщі, Словаччини, Чехії. Каже, що в Україні ситуація найгірша.
— Такого рівня якості обслуговування в громадському транспорту як в Україні, напевно, немає ніде. Хоча ні, є. Але на ті країни рівнятися не варто.
У Польщі, наприклад, у салоні транспорту та на кожній зупинці розвішені оголошення зі змінами маршрутів, часу тощо. Вони надруковані на яскравих різнокольорових аркушах. Кожен колір позначає тип змін. Люди одразу розуміють на що потрібно звернути увагу.
Це максимально просто і зручно, а не як у нас… Змінили маршрут — і півміста не може зрозуміти, який автобус/тролейбус куди їде. У Польщі кондукторів немає, натомість є електронний квиток.
Водії залюбки допомагають, підказують і допомагають пасажирам, — каже Тетяна.
Ще можна списати якісь нюанси в роботі чернігівського транспорту на економіку, війну, брак кваліфікованих працівників чи які там у моді відмазки? Тільки от незрозуміло, який чинник змушує цю категорію працівників так ненавидіти пасажирів?
https://www.facebook.com/chernihiv.kisel/photos/a.1672652396369146/1992048684429514/?type=3&theater
