https://www.youtube.com/watch?v=Ox0p2dr89Qc&feature=emb_logo&fbclid=IwAR1nSvVQ-5ubS3XqT0f9Hq3PAEWlp_rhcxv2lnoVBccyYaClcwF5B4ibjB0Остап Дроздов:
Мене неодноразово радісно запитують про падіння зеленого рейтингу з 73 до 53. А я відповідаю однаково: "Ну і що?". Ну і що, що на 20% кулька здулася - це ж усього-навсього відсіклися протестні, антисистемні чи антипорохові голоси. А які лишилися - ось у чім питання.
Хто ці 53%, які плескають у долоньки навіть зараз, коли очевидним є широкомасштабний розворот країни в напрямку руссміра?
Хто ці 53% "мирних соотечественніков", які вітають електроенергію з раші, газову голку з газпрому, російських артистів, ігнор державної мови, саботаж декомунізації і дружбу з братьями зауралля.
Ось про що треба говорити - про внутрішнього замовника на проросійськість. У цьому інтервю для Львівське Інформаційне агентство Syla.news я про це й кажу: не важливе падіння рейтингу - важлива наявність стабільної більшості (53%) проросійськи налаштованого насєлєнія всередині країни. Це - внутрішній фронт, який і визначає лінію розламу між тими співвітчизниками, для кого перебування в руссміре є погибеллю, і тими співвітчизниками, які не мислять себе поза руссміром.
Можливо, це інтервю декому здасться занадто рукоопускальним, але насправді я тверезо здаю собі справу, що основна загроза для державності - це не президент, хворий на ілюзію про добросусідство з ворогом, а насамперед наш внутрішній замовник на це ілюзорне добросусідство. І коли він перевалює поза половину населення, то виникають резонні сумніви: а що якщо українська Україна насправді потрібна навіть не половині населення? а що якщо ти не можеш достукатися до зросійщеного насєлєнія, то, може, просто варто перечекати цей колективний сон розуму і зібратися силами для потім, а не для зараз?
Не знаю.
Скільки людей - стільки думок. Мене ж не покидає одна-єдина: якщо більшості насєлєнія подобається курс на расєю-матушку, значить, час зняти рожеві окуляри, адже після їх тривалого носіння потім дуже сідає зір і ти вже не бачиш очевидного.
Я собі так думаю: своє слово вже сказали "гуманітарії, інтелектуали, люди думки". Не почули. Не чують. Значить, своє слово мають сказати інші середовища, яких я перераховую в цьому інтервю. А "гуманітарії, інтелектуали, люди думки" повинні просто підтримувати цей блимаючий зніяковілий вогник української справи, аби він остаточно не втух під подувом проросійського соотєчественніка всередині країни.
