Історія в Дніпрі знову нагадує мені про повагу. Я хочу жити в правовій державі-де поважають представників влади. Розкажу історію двотижневої давнини- бо вона мене тригерить. Це я до чого, лікарю пощастило, що прийшла мама з більш менш стабільною психікою,а був би з дитиною батько (який міг тіки з нуля повернутися),то так добре все могло і не закінчитися
.
Маленька історія. Я мама,мама двох дівчаток. Мама військова,вихідних мало, просто узяти вихідний коли тобі треба-так не можна, не зараз. Їх не існує. Піти з роботи наприклад на 5 годин-так теж не можна. Я не була у відпустці рівно 2 роки. У 2022 її не було, а в цьому я дочекалася. Я дуже люблю своїх дітей, але іноді "чужим " я можу приділити набагато більше- чим рідним (яких я народжувала).
Історія така, моя донька витяглась за останні півтора роки, але дуже сутулиться,я бачу проблеми з хребтом та поставою, але вирішувати проблему починаємо тільки уже під час моєї відпустки. До педіатра ми сходили наприкінці липня і нам дали електронне направлення до ортопеда. Ортопед є лише в обласній дитячій поліклініці (у поліклініці на Левка Лук'яненка його немає). Записуємося на прийом на вересень місяць. Запис майже через 1,5 місяці,можна сходити в приватну клініку, але нам потрібне направлення у дитячу обласну лікарня, там відділення-де займаються такими проблемами, як у моєї дитини. Направлення може дати тільки ортопед із обласної дитячої поліклініки. Ну і ми почали квест. Перший день відпустки,ми їдемо в обласну дитячу поліклініку, дітей з області приймають по живій черзі,дітей з міста Чернігова тіки по запису,запис у нас є,але тіки на вересень. Я іду в реєстратуру і пояснюю свою ситуацію,питаю,чи можемо ми по живій черзі? Мені відповідають так,помічають на картці,мама військовослужбовець. У черзі ми сидимо майже 4 години. І наче все добре. Підходить наша черга,ми зайшли,я пояснюю ситуацію,що запис на вересень,але я військовослужбовець,в мене відпустка,я тіки зараз можу із своєю дитиною сходити до лікаря. І знаєте-медсестра каже ,що я брехуха,а лікар просить звільнити кабінет і відмовляється мене прийняти. Я ще раз пояснюю всю ситуацію,але ні!!!! Лікар встав,відкрив двері і сказав,що я можу прийти у вересні,а зараз я маю покинути кабінет і не заважати йому працювати
Чесно кажучи,в мене шок.Так давно мене не ображали. Я йду шукати завідувача ,поцікавитися хто тут головний,розумію-що вже починаю їсти сльози,бо так стало прикро,що коли дійшла черга до своєї дитини і її здоров'я,то мене вигнали з кабінету. Давно з таким нахабством я не зустрічалася
Мені пощастило,що по дорозі я зустріла "дівчину " в медичному костюмі і вона просто поцікавилася,що сталося. Зрозуміла,почула,поспівчувала і сказала-давайте я зайду до лікаря,якщо не прийме-то тоді можна і до головного лікаря. Лікар погодився мене прийняти,але тільки після всіх інших і якщо встигне,діло йшло до завершення прийому,але черга дуже прискорилася і нас все таки прийняли. Перед цим мами розповіли (бо за декілька годин ми перезнайомилися в черзі),що як вигнав мене,то ще вийшов і запитав, "Чего эту пропускаете,она не имеет права на прием,она с города ". Були мами з дітками з Киїнки,це вже чернігівський район,вони і сказали,що можна-бо ми ж у черзі декілька годин разом провели,але лікар був категоричний.
Лікар прийняв мою дитини,направлення ми взяли,бо я пояснила,що нам потрібно. І знаєте що,виявляється у лікаря претензії до всіх вйськових. Приблизно процитую. Чого я повинен вас військових поважати,мене ж ваші колеги з військомату не поважають
. Мені повістку дали,бо я лейтенант запасу (в університеті у лікаря була військова кафедра).Але я служити не хочу,в мене мама інвалід з 3 групою,мої ж проблеми не цікавлять,то і мене проблеми військових не цікавлять.
От я вже не знала,чи плакати,чи сміятися. Саме перше-я не працюю у ТЦК та СП. І якщо тобі дали повістку,то це не моя провина, бо Україну треба захищати. Але лікар був наполеглевий, сказав-знаю як захищають, сидять по штабам, та біля своїх жінок ночують, маю багато таких знайомих
Знаєте, я просто зрозуміла. Що така людина і на 10% не розуміє-що таке військова служба,і через що проходять військові. Йому це не цікаво,йому не болить,йому начхати і насрати,йому похрен. Він веде прийом в поліклініці, працює в стаціонарі, працює ще в приватній .Але дякуючи кому?
Ні, він не розуміє, дякуючи кому в його житті все більш менш стабільно. Просто в лютому 2022 я і хвилинки не вагалася де я повинна бути і с ким лишитися. Бо я пам'ятаю про присягу ,яку давала у 2004р своїй країні,я завжди про це пам'ятаю. А от хтось-ні... сумно. Сумно,що втрачаємо кращих сьогодні. Щоб ось такі себе потім так нахабно поводили,не поважали в той час коли війна. Що буде потім,я думаю з болем .Бо такі скажуть-ми вас туди не посилали....
Я би була неЯ
Я сказала лікарю,щоб спав спокійно.Що в нашій країні багато справжніх Чоловіків.І багато відважних жінок ,які його захистять,а він і далі буде нас не поважати,але можна рано чи пізно-нарватися
Дуже вдячна за те що у реабілітаційному відділенні ЧОДЛ працюють чуйні лікарі та середній медперсонал. Я безмежно вдячна за лікування і поради які ви надали моїй донечці
Та маленька халепа, через 2-3 місяці нам знову потрібно лікування,я коли думаю про квест з направленням-в мене вже сіпається око
До чого я це все,хочу жити в країні-де поважають закон!!! Де зупиняють автівки на вимогу поліцейським,де не ганяють під шафе за кермом. Де поважають людей які захищають країну. Де лікарі мають гідну зарплатню і мають добре сердце. Де вчителі поважають і навчають діток,а учні поважають вчителів. Україна починається з нас самих. Зміни починаються з нас самих. З вірою в краще .Вірю,що буду жити в такій країні!!!!! Бо ми і є УКРАЇНА