Раз я взувся в чобітки,
Одягнувся в кожушинку,
Сам запрягся в саночки
Та й поїхав по ялинку.
Ледве я зрубати встиг,
Ледве став ялинку брати,
А на мене зайчик - плиг!
Став ялинку відбирати.
Я - сюди, а він - туди...
"Не віддам", - кричить, - нізащо!
Ти ялинку посади,
а тоді рубай, ледащо!
Не пущу, і не проси!
І цяцьками можна гратись.
Порубаєте ліси –
Ніде буде і сховатись!..
А у лісі скрізь вовки,
І ведмеді, і лисиці,
І ворони, і граки,
І розбійниці-синиці..."
Страшно стало... "Ой, пусти!
Не держи мене за поли!
Бідний зайчику, прости, -
Я не буду більш ніколи!.."
Низько-низько я зігнувсь,
А ще нижче скинув шапку...
Зайчик весело всміхнувсь
І подав сіреньку лапку.