А от уявіть: щоб почати боротися за виживання в гаремі (там у султана Великої Порти (так Османську імперію в ті часи величали), де були сотні невільниць, дівчина мала залізні підстави - ти одна з багатьох, живеш в спільній кімнаті, султан може просто не помітити тебе на фоні свого обширного дамського квітника, а якщо й помітить, то не факт, що після однієї-кількох ночей він захоче зробити тебе фавориткою; якщо вдалося завагітніти - шанси зростають, якщо народила хлопчика - зростають круто; якщо ж не народила, не стала фавориткою, то продовжуєш жити в "гуртожитку"; роки йдуть, шансів на любов султана нема, на любов на стороні - практично нема (навколо євнухи), а як трапиться десь якийсь яничар, то за такий "роман" вбивали обох відразу (а гаремні конкурентки завжди готові "накапати" кому треба...); залишається два варіанти - або боротися за якусь керівну посаду в гаремі (тут мізки треба...), або будеш виселена в "нижній гарем" - місце для постарілих і нелюбимих наложниць (з мінімумом побутових вигод й - знову ж таки - без шансу на любов). І зовсім інший розклад: тебе помітив султан (або ти зробила так, щоб він не міг не помітити), та ще й ти зуміла його в себе закохати; тут одного ліжка для самоствердження мало (повторюю - наложниць сотні),- султан був освіченим і допитливим, покірні дурочки його, швидше за все, на третьому десятку життя вже не цікавили); вдалося стати фавориткою - отримуєш окрему кімнату, власних прислужниць; народжуєш - ура, хлопчика - стаєш на дві голови вищою за інших дівчат - якщо ти фаворитка, то твій син - шехзаде; тепер ще цікавіше - для будь-якої власниці султнаського сина її дитя - це запорука маминого добробуту, влади над іншими. Тому це дитя треба всіма силами берегти. А треба сказати, що небезпеки були на кожному кроці, зусібіч - епідемії (щеплень не було
), підступні матері інших султанських синів, різко обмежена можливість мати ще дітей (після народження в одаліски сина у більшості випадків гаремні медики вживали заходів, щоб більше не народжувала; виключення були, але зрідка), які б посилили позиції матері в гаремі (от вмер кіндер від чогось - і мамка вже "за бортом"); але найбільшою небезпекою був закон Фатіха - як тільки новий султан сходив на престол, організовано й цілеспрямовано вбивали всіх його братів - дітей попереднього султана; осиротілих матерів - в нижній гарем. Дівчаток не вбивали, але мати принцеси не мала такого впливу, як матір принца. От Роксолана й виживала як могла. Якщо мати знає, що у випадку неотримання престолу її сини будуть вбиті - вона буде боротися й за них, і за своє благополуччя. Якщо кілька синів, то більше шансів, що хоч хтось стане султаном (у Роксолани один з синів помер маленьким; якщо б він був єдиним сином, то не було б й слави Роксолани). Ніхто з нас не знає, як повів би себе в тій ситуації; зверніть увагу: ідей гуманізму тоді в широкому вжитку не було; треба було просто вижити - за будь-яку ціну; а от за життя свого сина кожна б боролася всіма засобами. Може б ми ще такими інтриганками там були, що всі Росолани й Махідеврани з їхніми підступними калфами й євнухами відпочивають
. А от те, що Роксолана була розумною й досить дальновидною - це беззаперечний факт. Частина сучасних турків ставиться до неї з повагою, частина - з осудом (та то їм обломно, що першою знаменитою жінкою, яка конкретно осідлала їх султана (до речі, на тлі інших султанів Сулейман Прекрасний був ого-го - одним з найяскравіших правителів імперії) була українка-невільниця. Отак - полонянка-гяурка, ще й не їхньої - по народженню - віри, захапала фактично потужного султана та й керувала...
Голосування
