Як купувала через Олю книгу "Чорне і сріблясте" Паоло Джордано, то обіцяла поділитися враженнями.
Ось мій відгук
Не можу однозначно оцінити. Перші сторінок 20 для мене було наче читаєш історію з якогось жіночого журналу - банально, просто і дуже драматично. Але потім затягнуло, не могла відірватись.
Починається оповідь з того, що помирає пані А., яка працювала помічницею по дому і нянею. Вся книга - це спогади і роздуми чоловіка в сім'ї якого і працювала пані А. Він згадує як вона з’явилась в їх сім'ї, які відносини складалися, як переживали, коли дізнались, що пані А. хвора. А далі, як і вжитті, одні думки породжують інші й спогади починають перескакувати з одного проміжку часу в інший, з однієї події на іншу. І непомітно дізнаємося історію сім'ї і не тільки. Наче мозаїка – з маленьких різних часинок складується картина.
Якщо чесно, емоційно книга зовсім не зачепила, а от як побудована, як написана мені дуже сподобалось. Тільки я дійшла до останньої крапочки, перша думка була : «треба буде перечитати». Є якась магія в цій розповіді.
